Методичні рекомендації «Перша психологічна допомога. Алгоритм дій»
15-10-2024, 15:24
Методичні рекомендації «Перша психологічна допомога. Алгоритм дій»
ПОРУШЕННЯ ПСИХІЧНИХ ПРОЦЕСІВ ТА ОЗНАКИ, НАДАННЯ
ПЕРШОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ
Порушення когнітивної функції. Нездатність зосередити увагу на важливих об’єктах, розсіяність, нездатність відвести увагу від стресора; порушення короткочасної пам’яті; нездатність до аналізу, синтезу, узагальнення, переносу відомого способу дій на нові обставини, порушення сприйняття дійсності, здатності приймати рішення.
Порушення емоційного реагування. Невідповідність за силою і адекватністю реагування на емоційні стимули (надмірна сила реагування, відсутність емоційного відгуку, емоційна лабільність/ригідність). Коливання настрою, роздратованість, «вибухове» реагування на зауваження, дріб’язкові причіпки до всього. Пригніченість, відсутність інтересу до оточуючого світу. Специфічні вегетативні реакції: прискорення/уповільнення пульсу, дихання, поверхневе часте дихання, затримання дихання, тремор, тик, надмірний/слабкий м’язовий тонус, зміна кольору шкірних покривів (значні почервоніння, збліднення), значне розширення/звуження зіниць. Нездатність до вольового зусилля. Відчужений/«божевільний» погляд.
Дезорганізація. Неможливість виконувати складні координовані рухи через порушення дрібної моторики та великої моторики. Збільшення кількості помилкових дій. Нездатність сприймати дії оточуючих і координувати з ними свої дії. Ускладнене розуміння складних команд (планів дій), неможливість виконувати команди. Неможливість само вмотивовуватися. Відчуття розбитості, слабкості/млявості/безладної активності
Втрата здатності контролювати свою поведінку. Нездатність самостійно ставити та досягати навіть прості цілі. Значне уповільнення до повної відсутності дій чи, навпаки, велика кількість непогоджених, нескоординованих рухів. Нездатність до зв’язаного мовлення, відсутність мови. Занадто швидка/сповільнена мова. Словесні тиради, словесна агресивність. Нездатність виконувати власні наміри.
Порушення адаптації до оточуючого світу. Нездатність виділяти суттєві стимули оточуючого середовища, нездатність будувати адекватне, довільне реагування на стимули середовища. Неадекватне сприйняття себе, своїх можливостей по відношенню до навколишніх умов.
Деморалізація. Зниження моральних критеріїв оцінки власної поведінки та вчинків. Розв’язність, вульгарність, цинізм, грубість, хамство. Нехтування будь-якими нормами етики та субординації, нормами гігієни. Неконтрольоване вживання алкоголю, наркотичних речовин.
Важливо пам’ятати, що у більшості випадків немає прямого зв’язку між особливостями поведінкової дезорганізації та типом особистості або особистісною історією постраждалого. Проте під впливом стресу турботлива людина може стати вербально та фізично агресивною, ображати оточуючих, а дружня – уникати оточуючих, повністю ігнорувати їх присутність тощо. На сьогодні вироблено декілька підходів надання ППД і в більшості з них вона розглядається як втручання, орієнтоване на задоволення потреб, яке не є психотерапією. Під час надання ППД варто неухильно дотримуватися принципу «Не нашкодь».
Те, як діти реагують на труднощі кризи (наприклад, коли вони є свідками руйнувань, поранень чи смерті, страждали від нестачі їжі та води), залежить від віку та рівня розвитку, а також від того, як із ними взаємодіють дорослі.
Наприклад, маленькі діти не можуть розуміти все, що відбувається навколо, й особливо потребують підтримки дорослих. Зазвичай діти долають стрес краще, коли поруч є стабільні, спокійні дорослі. Діти та підлітки можуть мати подібні стресові реакції, що й дорослі. Проте у них також можуть проявлятися деякі з таких особливих реакцій на дистрес.
У маленьких дітей може проявлятися поведінка, притаманна більш ранньому віку (наприклад, нічний енурез або смоктання пальця), вони можуть чіплятися за дорослого, а також менше грати або повторювати одну і ту саму гру, пов’язану з тривожними подіями.
Діти шкільного віку можуть вважати, що саме вони спричинили погані речі, у них можуть розвинутися нові страхи, вони можуть стати менш привітними, почуватися самотньо або занадто перейматися захистом чи порятунком людей в умовах кризи.
Підлітки можуть «нічого не відчувати», вважати, що відрізняються від своїх друзів, або дистанціюватися від них, або можуть демонструвати проблемну поведінку та негативне ставлення. Члени сім’ї та батьки – важливе джерело захисту та емоційної підтримки для дітей. Діти, розлучені із своїми батьками під час кризової події, можуть опинитися у незнайомому місці та в оточенні незнайомих людей. Вони можуть бути налякані й не здатними правильно оцінити ризик і небезпеку навколо. Важливим першим кроком є возз’єднання загублених дітей, зокрема й підлітків, із їхніми сім’ями або батьками. Не намагайтесь зробити це самостійно. Якщо ви припуститеся помилки, це тільки погіршить стан дитини. Натомість спробуйте негайно зв’язатися із службою із захисту дітей, яка може розпочати процес реєстрації дитини та забезпечить їй необхідний догляд. Якщо діти перебувають із своїми батьками, надавайте батькам допомогу з догляду за дітьми.
Особи з хронічними захворюваннями, обмеженими фізичними або психічними можливостями (в тому числі з тяжкими психічними розладами), а також люди похилого віку можуть потребувати спеціальної допомоги. Це може бути допомога з тим, щоб дістатися безпечного місця, отримати доступ до базової допомоги та закладів охорони здоров’я, або з доглядом за собою.
Пережите під час кризової події може призвести до погіршення стану здоров’я у випадках, наприклад, високого тиску, серцевих захворювань, астми, тривожного розладу та інших захворювань і психічних розладів. Унаслідок кризи вагітні жінки та жінки, які годують грудьми, можуть пережити дуже сильний стрес, який може вплинути на вагітність, стан здоров’я жінки або її дитини.
Людям, які не здатні пересуватися самостійно або з поганим зором чи слухом, може бути складно знайти близьких або отримати доступ до наявних послуг.
Допомога людям із хронічними захворюваннями чи інвалідністю:
допоможіть дістатися безпечного місця;
допоможіть задовольнити базові потреби (наприклад: можливість поїсти, попити, отримати чисту воду, доглядати за собою, побудувати тимчасове житло із матеріалів, що надаються гуманітарними організаціями);
розпитайте людину про її захворювання, чи приймає вона постійно якісь ліки. Спробуйте допомогти їй дістати ці ліки або отримати доступ до закладів охорони здоров’я, якщо вони є;
залишайтеся поруч з людиною, а якщо вам треба піти, переконайтеся, що поруч є хтось, хто їй допоможе. Подумайте про можливість направити цю людину до організації з питань захисту або іншої служби підтримки, яка зможе надавати їй необхідну допомогу довгостроково. Проінформуйте їх, як вони можуть отримати доступ до наявних послуг.
ПРОТОКОЛИ НАДАННЯ ПЕРШОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ
ПІДЧАС ПЕРЕЖИВАННЯ НЕГАТИВНИХ ПСИХІЧНИХ РЕАКЦІЙ ТА
СТАНІВ
Протокол надання ППД в гострих стресових ситуаціях (А. Гершанов)
1. Заспокоїтися самому. Працювати тільки в достатньо стабільному емоційному стані.
2. Вкрай важливо не говорити про емоції.
3. Не говорити такі фрази: «Заспокойтеся», «Все буде добре», «Все пройде», «Життя налагодиться» тощо. Такого роду слова замість надії нададуть людині, якій ви допомагаєте, відчуття самотності. Вона вам не повірить і відчує, що ви її не розумієте, навіть якщо на словах погодиться з вами.
4. Сповільнити темп, щоб уповільнити реакції людини, якій надаємо допомогу. Говорити в більш повільному темпі, ніж зазвичай (набагато повільніше). Для людини, якій ми надаємо допомогу, зовнішній світ зруйнований, немає нічого стабільного. Необхідно бути реальними і дати відчуття опори, впевненості та стабільності.
5. Говорити чіткими короткими фразами. Можна підвищити голос. Почати можна з фрази «Подивися на мене. Ти бачиш мене?». Людина досліджує ефект тонального зору. Потрібно розширити цю тональність.
6. Встановити контакт і дати перше відчуття того, що є ще щось, крім пережитого жаху. Спочатку варто представитись. Не говорити, що ви є психологом. Психолог, психіатр, психотерапевт – ці слова краще не озвучувати: людина може почати додатково хвилюватися, що з нею щось не так.
7. Запитайте ім’я людини: «Як вас звати?».
8. Далі запитайте «Куди Ви йшли?», «Що Ви робили?», «Що збиралися робити, коли … (завила сирена, почалися обстріли – назвіть ситуацію, про яку раніше вам розповідала людина)?». Гострий стрес може розірвати неперервність життя. Ці запитання з’єднають ситуації в одну ціль, повертають відчуття неперервності життя.
9. Повторюйте за людиною відповідь чітко і ясно. Додайте, якщо знаєте ситуацію, без емоцій та подробиць. Ми озвучуємо порядок до того, як відбулася ситуація, потім саму ситуацію і те, що відбулося після.
10. Потрібно включити мислення, повернути відчуття контролю та особистої значущості. Цей етап потребує вашої творчості. Можна, наприклад, попросити порахувати людей, міряти комусь тиск (якщо є можливість), подивитися номери будинків довкола. Приклад формулювання «Допоможіть, мені дуже потрібно дізнатися, які номера найближчих будинків – того і того, у мене поганий зір».
11. Нормалізація. Говоримо про реакції, які відчуває людина: «Перекажіть те, що Ви бачите та відчуваєте, наприклад: сльози, розгубленість, тривога, спустошення, заторможеність, агресія тощо» та пояснюємо, що це нормальні реакції на ненормальну ситуацію.
12. Шукаємо ресурси. Завершуємо розмову з людиною на пошуках власних внутрішніх ресурсів сили. Важливо, щоб людина згадала свої приклади, варіанти справлятися у стресовій ситуації. Будь-які можливості давати собі раду: комп’ютерні ігри, прогулянка з собакою, пробіжка, їжа – всі варіанти, крім алкоголю та наркотиків, можливі. Не наше завдання зараз оцінювати способи справлятися зі стресом. Найкращий спосіб пережити шокові стресові ситуації – це відновлення контролю (за допомогою дій) і зв’язків з іншими людьми.
13. Ситуація, коли людина в ступорі. Якщо людина застигла та не реагує, застосовуйте голос (скажіть що-небудь впевнено та голосно), візуальні подразники (помахайте рукою перед очима). Можна спробувати дати в руки щось контрастне (якщо поряд є швидка допомога, можна у них взяти лід і дати в руки). Не потрібно бити по щоках.
ПРОТОКОЛ
надання ППД людині
з агресивною поведінкою
Агресивна поведінка
Психологічні та організаційні заходи
Ознаки:
Перший рівень
Роздратування, невдоволення,
гнів, які особа нездатна
стримувати.
Оцінити небезпечність ситуації для себе і
постраждалого. Убезпечитись. Усі наступні
дії потрібно виконувати із урахуванням
фактору небезпечності ситуації.
Агресія, не прив’язана до
конкретного предмету, може
бути перенесена на будь-кого чи
будь-що, привід неважливий.
Нанесення оточуючим ударів
руками, ногами, використання
будь-яких предметів для
підвищення «руйнівної сили»,
неконтрольоване прагнення
знищити вщент, нездатність
зупинитися.
Спробуйте перервати агресію будь-якою
нейтральною пропозицією активної дії.
Словесні образи,
прискіпливість, лайка, пошук
приводу, щоб виплеснути лють.
Використайте вправу «Захоплення»:
просуньте свої руки під пахви потерпілого,
пригорніть його до себе й злегка потягніть
на себе (пояснюйте потерпілому, що ви
робити, щоб ваші дії не сприйняли, як напад
і привід для бійки).
М’язове напруження: пружинна
хода, можливо незначний
тремор рук, ніг від напруження,
різкі рухи (нездатність робити
плавні рухи), напружені м’язи
обличчя. Мова різка, містить
багато емоційних компонентів.
Демонструйте доброзичливість, не
сперечайтесь, не звинувачуйте, навіть якщо
ви не згодні з потерпілим, – не давайте йому
приводу для розгортання суперечки.
Підвищення кров’яного тиску:
спочатку обличчя може
почервоніти, а із загостренням
стану – зблідніти; набухання вен
та артерій на шиї та руках).
Допоможіть постраждалому усвідомити свої
почуття і тим самим оволодіти ними і
собою. Зверніть його увагу на те, що він
відчуває: «Ви злитеся, хочете розтрощити
все вщент. Давай разом подумаємо, як нам
виходити з цієї ситуації…».
Коли напад люті взято під контроль, але
зберігається збудження, то доцільно
використати засоби релаксації, заспокійливе
дихання (глибокий вдих у живіт і повільний
видих), вправи на розтягування м’язів, які знімають напруження, та відпочинок, якщо
бурхлива реакція привела до нервового
виснаження.
За можливості поспілкуватися з батьками,
якщо це дитина
Другий рівень
Визначити небезпечність дій постраждалого
для оточуючих і його самого. За потреби
прийняти рішення щодо здійснення заходів
ізоляції чи постійного нагляду (для
виключення можливості суїциду).
Третій рівень
Навчання засобам контролю гніву.
Навчання релаксаційним вправам та
заспокійливому диханню як способам
зниження напруження, збудження.
Під час тривалого збереження підвищеного
м’язового тонусу, збудження, які заважають
засинанню – рекомендації із покращення
засинання.
ОПОРНИЙ ЗАКЛАД ОСВІТИ ЛАШКІВСЬКИЙ ЛІЦЕЙ КІЦМАНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ
